Від дитячого захоплення вишивкою до відродження трипільської спадщини

«Мене звати Поплавська Вікторія. Проживаю на Київщині, в місті Вишгород», – так розпочинає свою історію переможниця конкурсу револьверного фонду від «ЦеКрафт». Її шлях до створення власної колекції одягу з трипільськими орнаментами розпочався ще в дитинстві, коли вона вперше познайомилася з українською вишивкою.

«З дитинства закохана в українську вишивку. Вона мене оточувала всюди: у бабусь та прабабусь у селі, в квартирі у бабусі, з якою я й почала вишивати», – згадує Вікторія. Однак тривалий час вишивка залишалася лише хобі. Майбутня майстриня більше займалася шиттям одягу, театральних та танцювальних костюмів.

Поворотним моментом стала подія 2014 року, коли росія розпочала вторгнення в Україну. «З початком російського вторгнення в 2014 році я стала більше цікавитись історією, і мої спогади дитинства надихнули мене спочатку до спостережень за українською орнаментикою, потім до більш глибокого вивчення. Мабуть, передвоєнне напруження вже було тоді в повітрі, і мені дуже хотілось знайти той знак чи символ, який кожному українцю нагадав би його глибинне коріння, повертав при погляді чи дотику в реальність та полишав сумнівів, надавав силу».

Майстерня, яка розповідає історії через вишивку

На цьому етапі почалася робота над створенням майстерні машинної вишивки. «Перед масштабним вторгненням у нас зібралась команда дівчат, які мріяли почати відтворювати традиційні орнаменти на сучасних сорочках. І ми стали це робити та відкрили майстерню машинної вишивки». В майстерні почали з’являтися сорочки, кожна з яких мала власну історію, натхненну українськими традиціями.

«У нас в майстерні створюються сорочки сили з власною історією, і ці історії щоразу доводять глибину нашої культури та традицій, нашу дуже давнє коріння, нашу сталість в своїх переконаннях. Це надихає. З кожним виробом в світі стає більше на одну людину, яка розділяє наші цінності. В цьому і є місія – допомагати людям транслювати нашу ідентичність, культуру, тяглість нашої спадщини та допомогати світу прийняти українців як самостійну націю з своєю унікальною європейською культурою та історією».

Нове натхнення – трипільська культура

Знайомство з трипільською культурою відбулося під час хакатону «Міфологізація Трипілля». Саме ця подія остаточно визначила напрямок, у якому почала рухатися Вікторія. «Коли я потрапила на хакатон «Міфологізація Трипілля», я познайомилась з великою спільнотою однодумців, які глибоко та професійно досліджують історію України. Тема Трипілля надихнула мене на думку, що трипільська орнаментика якраз і може стати рушійною силою в формуванні твердження про глибинність України та її єдність з Європою».

Після ретельного вивчення орнаментів майстриня переконалася: ці символи передають важливі послання з глибини тисячоліть. «І вивчення трипільських символів впевнило мене в тому, що якраз трипільські знаки і є тією основою, з якої все почалось. Вони і транслюють нашу міць та традиційність, нашу багато тисячолітню історію. Нагадують нам, що ми нащадки великої цивілізації, і нам є за що боротись, є що показати світу».

Конкурс «ЦеКрафт» та нова колекція

Щоб втілити ідею створення колекції вишитих виробів з трипільськими орнаментами, Вікторія взяла участь у конкурсі револьверного фонду «Це Крафт». «Для створення колекції вишитих виробів на тему трипільських орнаментів я вирішила прийняти участь у конкурсі револьверного фонду «Це Крафт». Отримані кошти дали мені змогу придбати літературу з гарними взірцями орнаментів, тканини та матеріали для виготовлення зразків, оплатити роботу дизайнера по створенню програм для вишивання».

Втім, не все вдалося втілити вчасно. «Звичайно, планувалось закінчити роботу над виробничими зразками раніше, але чергові багатогодинні відключення світла через удари агресора змінили плани, і втілити вдалось лише частину з задуманого. Але я продовжую роботу над колекцією».

Майстриня мріє, щоб світ асоціював трипільські орнаменти саме з Україною: «Я дуже хочу, щоб у світі, коли бачать певний меандр, говорили: «О, Україна», а не «Греція». Щоб світ прийняв, що Трипілля більш давнє, ніж піраміди, і воно величне».

Символ радості та віри

По завершенню освітніх студій від «ЦеКрафт» кожна з учасниць отримала сувенір на згадку. Для Вікторії це був особливий момент. «Мені дісталась невеличка вазочка з трипільським смайликом-посмішкою. Він мені так сподобався, що я стрибала до небес. І цілувала його. А всі сміялись. По-доброму».

Тепер цей маленький символ займає особливе місце у її домі. «Зараз він стоїть у мене вдома так, щоб зранку я його бачила першим. Він додає мені радощів та впевненості. Нагадує, скільки сильних та неймовірних людей є поряд. Захоплених і незламних. З такими людьми у нас немає права на поразку. Нам є що оберігати та захищати».

Попереду – великі плани
Наразі Вікторія продовжує роботу над своєю колекцією, сповнена віри у важливість місії, яку вона виконує. Її історія – це яскравий приклад того, як традиційні символи можуть не лише зберігати пам’ять про минуле, а й відкривати для світу нову Україну.