Намисто від Зоряни Куриляк, львівської дизайнерки, «зоряне» не лише тому, що так звати майстриню, – хоча саме ім’я надихнуло бренд на символічну назву. Ідея створення автентичних нашийних прикрас ще і шлях зірковий має. Два роки тому Зоряна Куриляк перемогла у «Постійному конкурсі творців» від Благодійного фонду «Це Крафт», який щокварталу підтримує мікропідприємців-крафтовиків і ремісників. У результаті налагодила співпрацю з відомими українськими майстрами й увиразнила намиста авторськими «зірковими» елементами. Потім була стипендія від Інституту Гете на переклад сайту власної дизайн-студії англійською мовою – відтак українським прикрасам відкрилися нові шляхи до покупців з-за кордону. А вже зараз «Зоряне намисто» є на національному маркетплейсі Made With Bravery, звідки частина прибутку передається на відбудову України через платформу United24.
Краса, яка приносить щастя
З творчістю «на ти» Зоряна Куриляк з дитинства. Пригадує, як школяркою займалася ткацтвом і малюванням. А згодом, коли мисткиня, як справжня галичанка, захотіла додати в свій образ щось традиційне й водночас сучасне, з’явилася ідея створювати намиста в етностилі. Щоб і власну індивідуальність підкреслити, й інших жінок красою ощасливити.
«Чи врятує краса світ, я не знаю, але настрій точно підніме! – сміється Зоряна. – Ми творимо красу, яка приносить щастя. Так написано у нас на сайті і такою є наша мотивація до вдосконалення вже існуючих моделей прикрас і пошуку нових креативних рішень».
Автентичний символ краси, нанизаний на галицькі традиції, з’явився в Україні в 2015 році. Спочатку це були прикраси з бісеру, потім з каменю, скляних намистин і металевих елементів. Усі вироби Зоряна Куриляк створює сама, а з дизайном ескізів допомагає донька Анастасія.
«Зоряне намисто» – зроблені в сучасному стилі традиційні нашийні прикраси, які українські жінки здавна полюбляли та навіть передавали у спадок. Це коралі, пацьорки, дукати та зґарди з коралу, бурштину, перламутру, бісеру, скла та напівдорогоцінного каміння, доповнені елементами з латуні, срібла та мельхіору.
Маєш ідею – матимеш і можливості втілити її
Коли творчість із простого захоплення перетворилася на кропітку працю, Зоряна Куриляк стала вивчати «крафтовий» бізнес і зацікавилася соціальним підприємництвом. На одному з вебінарів почула, як Вікторія Кулакова, співзасновниця та директорка БФ «Це Крафт», розповідала про конкурс творців від Фонду.
«Родзинкою прикрас в етностилі є металеві елементи ручної роботи. Це дукати, дукачі й так звані хрести-зґарди, поширені раніше на Гуцульщині. Багато майстрів зараз відтворюють такі прикраси за старими зразками. І тільки-но виходить робота одного майстра – тут же з’являються інші з тими самими елементами, – розповідає Зоряна про залаштунки ремісництва. – А для мене важливо, щоби прикраса була не тільки гарною, але також якісною й особливою.
Конкурс творців передбачав створення прототипів певних виробів. І коли я почула про цей конкурс, то відразу подумала про надійність і оригінальність своїх підвісок. Донька допомогла створити ескізи, і я подала заявку».
У 2021 році Зоряна Куриляк перемогла в літньому конкурсі творців від «Це Крафт» з ідеєю виготовлення авторських металевих елементів для намист з символікою Різдвяної зірки, яка є в логотипі бренду «Зоряне намисто». Дизайнерка отримала грант від Фонду на розробку двох підвісок і перехідника, який кріпиться на прикрасу, зроблену з кількох рядів. Форми та готові моделі унікальних підвісок і перехідників з латуні створив Павло Ніконоров – майстер із Нової Каховки, якого Зоряні порекомендувала Вікторія Кулакова. Проте з масштабуванням співпраці не склалося – війна завадила.
«Ніхто з нас не думав, що війна розгорнеться на Херсонщині, а ті прототипи доведеться забирати до Львова, – зізнається Зоряна. – Ми планували, що Павло й надалі буде виливати елементи для прикрас. Але на початок повномасштабного вторгнення прототипи були в Новій Каховці. Вони там і залишилися, а майстер переїхав у Київ. Інших таких елементів я поки не замовляла – чекаємо звільнення Нової Каховки. Сподіваємося, вони нас там дочекаються. Або ж майстер повернеться додому й відновить свою діяльність».
Війна мотивує більше ділитися українським зі світом
Але війна не здатна завадити творчості. Навпаки – вона стимулює майстрів до збереження автентичної спадщини, мотивує ділитися українськими традиціями зі світом. А віра у звільнення окупованих територій вже зараз надихає жінок прикрашати себе, щоб зустрічати Перемогу святково-стильними.
«У серпні минулого року ми створили серію намист із нашими ексклюзивними металевими елементами для маркетплейсу крафтових товарів українських виробників «Це Крафт». Так з’явилися прикраси «Галичанка» та «Зоряниця», – говорить мисткиня. – Для нас важлива ця співпраця. Ми розуміємо, що половина прибутку з магазину «Це Крафт» відраховується у Благодійний фонд на підтримку крафтовиків і відновлення та модернізацію української культурної спадщини, тому підтримуємо цю ідею».
Форму та готову модель ще однієї підвіски з Різдвяною зіркою для Зоряни Куриляк створив львівський майстер Максим Бреденко. Майстрині з Охтирки, що на Сумщині, виготовляють намистини зі скла, відтворені за зразком венеційського. Мистецтво стирає кордони й об’єднує.
«Ідея приходить у момент, коли я підбираю матеріал, – ділиться потаємним Зоряна. – Я розкладаю намистини на дошку, і вони так лежать день, два, а буває й тиждень. Якісь елементи додаю чи прибираю. Спочатку створюю настрій прикраси, а вже потім беруся її збирати. Це не виробничий потік. Це творчість».
Окрім намиста Зоряна Куриляк також виготовляє силянки – автентичні українські прикраси, створені способом силяння (нанизування) бісеру на шовкову нитку з утворенням візерунків.
«Я живу у Львові й від початку великої війни нікуди з міста не виїжджала, – розповідає Зоряна. – Під час повітряних тривог на підлозі в коридорі намисто не порозкладаєш. І я згадала про бісер. Силянки можна було робити на колінах. І так до кінця минулого року я відтворила майже 40 силянок за зразками традиційних прикрас Заходу України».
Майстриня звернула увагу: прикраси – це не ті речі, які українки вкладали в тривожні валізи у лютому 2022-го. Але згодом, щоб отримати розрядку, жінки стали купувати і новий одяг, і прикраси. І віддавали перевагу українському стилю. Особливо, якщо виїжджали за кордон. Разом з цими речами жінки забирали з собою частинку України.
«Це прив’язаність до своєї Батьківщини. Цінність того, що ти тут є. І можливо тому зараз важливе повернення до традицій. Переосмислення їх. І перетворення на сучасне мистецтво».
Автор: Ірина Шаталова
