"Трипільські Мадонни: відображення магії жіночості та материнства у керамічних фігурках"

17 серпня 2023

Найпоширенішим персонажем трипільської пластики була діва або баба або ж «мадонна». Для трипільців був характерним матріархат. Жінки по праву займали чільні місця в роду, адже їм дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід. Їх наділяли магічними властивостями за їх близькість до природи. До Жінки-матері ставилися з великою пошаною, тому і на їх честь створюють значну кількість статуеток, які несли в собі глибокий сенс.

Трипільськими "мадоннами" називають численні невеликі жіночі керамічні фігурки з об'ємними животами, стегнами і невеликими грудьми. Убільшості знайдених скульптур виявляють отвори на кінцях рук. Це вказує на те, що їх використовували як предмети культу. Очевидно, підвішували на дерева, а ритуали проводили на вулиці.

У трипільській культурі розрізняють безліч фігурок жінок: вони зображені стоячи, сидячи, вагітними, іноді це богині, які були ідолами певних культів: жінки з головами сов, корів, із двома головами.

Фігурки найчастіше прикрашали символом спіралі та серпа. Вони уособлювали циклічність змін у природі і місяць – жіноче начало. Спіраль зображували і на грудях богинь. Це вказувало на годування як таїнство наділення життєвою силою, що виходить від жінки. Жінку, яка народила дітей, імовірно, уже зараховували до сонму богинь. А молоко вважали напоєм сили, життя, зміцнення. Також символіка спіралі уособлювала дощі, після яких земля давала плоди.

Із знаків, що зустрічаються на жіночих фігурах, особливо примітний ромб з крапками, який символізує, перш за все, ідею жіночої родючості. Варіанти жіночих теракот з акцентованими ознаками вагітності або фігурки з руками, що підтримують груди (поза Венери) лише підтверджують основну спрямованість. На його сторонах прикріплювали зерна – можливо, це мало значення ритуалу притягування врожаю. Загалом зображення можна читати як засіяне поле, над яким іде дощ, унаслідок чого в майбутньому неодмінно буде багатий урожай. На стегнах фігурок богинь трипільці зображали також косі лінії, які уособлюють проливні дощі – отримання з небес цілющої вологи. За деякими версіями, такі візерунки трипільські жінки наносили на свої тіла – робили татуювання, щоб здобути прихильність небес для свого роду.

Зустрічаються на трипільських пам‘ятках і фігурки-Оранти з піднятими вгору руками. Цей молитовний жест відповідає рогам корови, що символізують серп молодого Місяця. Отже, Богиня-Оранта, яка звертається до вищих сил, має риси корови, птаха і символічно пов‘язана із молодим Місяцем. Тож, перше і найголовніше місце в пантеоні трипільських богів належало Великій Богині-Матері – жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки і Природи.

Духовний світ племен Трипілля, породжений ідеологією землеробських культур Сходу, залишається досить цікавим елементом історії. Як наслідок первісних вірувань, що роками нагромаджувались в тогочасній спільноті, він став поширюватись на майже всі сфери життєдіяльності людей. Одним з таких прикладів, де первісні віруванні знайшли своє відображення стала матеріальна культура племен трипільців. За даними джерел, центральною фігурою пантеону був образ жінки-матері – Великої богині родючості, богині землі, що приносила врожаї. Цей образ було утілено в різного роду антропоморфних статуетках, які нині мають назву «трипільської венери». Подібні статуетки мали культове призначення, навіть насічки, що зроблені на деяких екземплярах на думку дослідників могли нести різні культові функції. В глину додавали зерно, або борошно, вважали, що залишене зерно в подобі богині дасть врожай. Сама ж пам’ятка тогочасної культури, має непропорційні форми тіла, а саме розширені стегна, що символізують родючість

Трипільска баба — символ життя і родючості, Матері всього сущого, яка дає життя й оберігає від зла — прийшла до нас з глибини тисячоліть. Від загадкової трипільської цивілізації, найбільші міста якої були збудовані саме на території нинішньої Черкащини.

Трипільська баба залишила свій видбиток у свідомості та культурному коди нашого народу. Продовженням традицій пошани до жінки є відомі так звані «солом’яні Лялі», які плелись або з галузин обжинкової соломи (останній сніп пшениці після жнив з якого робився й славнозвісний Дідух) або з святої трави - це або лікарські трави зібрані на святих місцях, або трава зібрана на свято Івана-Купайла або інші свята. Вважалося, що «Мадонни» плелись з волосся Матері-Землі. В антеїстичній культурі українського народу все, що пов’язувалося з землею вважалось святим, посвяченим, божественним (раніше й сповідались «в землю», укладали договори й клялись перед «матір’ю Землею сирою» посипаючи своє волосся дерном тощо). Тому зрозуміло, що «молитовні Мадонни» - це були не дитячі іграшки. «Мадоннами» ніхто й ніколи не грався, їх навіть не торкались, оскільки це б означало порушити тишу молитви. Причому молитви непростої, а материнської.