Ще той борщ не зварився, щоб його без солі їли
(с) українське прислів'я
Чумацький Шлях – це наш «космічний дім». Це довга світла смуга в нічному небі утворена мільярдами зірок, планет, туманностей, включно із Сонцем та Землею. Цікаво, що її назва у більшості мов світу включає слово «молоко», бо схоже ніби хтось розлив смужку молока в нічному небі. Деякі народи ототожнюють цю світлу смугу з річкою або соломою. І лише українською її назва звучить, як «Чумацький шлях». Бо, схожою на зірки нескінченною смугою серед лісів, гір та полів багато століть йшли українські чумаки. І везли на своїх підводах різні товари, найціннішим серед яких була сіль. В чому ж цінність солі та ким насправді були чумаки? Розберемося разом.
Як сіль потрапила до нашого столу?
Солоний смак знайомий людині з найдавніших часів, хоча звична нам форма солі з’явилася не одразу. У давнину стравам надавали пікантності морська вода, зола солончакових рослин, морські водорості чи навіть кров тварин. Підсолена їжа була смачнішою і краще втамовувала голод.
Жителі морських узбереж і солончаків першими дізналися про «справжню сіль», коли почали збирати білий наліт, що залишався на скелях і камінні після висихання морської води. Люди, які жили в глибині континенту й мали доступ лише до прісної води, відкрили для себе сіль значно пізніше.
На території України спочатку використовували самосадну сіль – її давали море, лимани, солоні озера та водойми, як, наприклад, на півдні країни. Згодом з’явилася виварна сіль. Її досі добувають у Дрогобичі: з неглибоких свердловин дістають міцний соляний розчин – ропу, яку виварюють у чанах. Також є кам’яна сіль – її добувають у шахтах із природних відкладень. Вона має грубішу текстуру і домішки мінералів, що додають смаку. Найвідомішою у світі є, мабуть, Гімалайська сіль рожево-жовтогарячого кольору. Її видобувають у Гімалаях. Вона містить домішки мінералів – заліза, калію, магнію.
В Україні сіль знали ще з античності – грецькі колонії на півдні вивозили її до Греції. Її цінували не лише як приправу, а і як спосіб збереження продуктів, платіжний засіб та символ чистоти. У багатьох культурах, зокрема й українській, сіль мала сакральне значення. Вона очищувала, захищала, об’єднувала.
Гостей в Україні зустрічали хлібом-сіллю на рушнику – це було побажання миру й добробуту. Молодята куштували хліб-сіль, щоб шлюб був міцним. Розсипати сіль – погана прикмета. Щоб захиститися від зла, її клали в кути хати, носили в маленьких торбинках, застосовували в обрядах. У деяких місцевостях її навіть клали на груди померлому або на домовину – щоб очистити шлях душі й захистити від нечистої сили.
А звідки брали сіль ті, хто жив далеко від моря чи соляних озер?
Чумаки та «соляний шлях»
Чумаки – українські торговці та перевізники відомі з кінця XV до початку XX століття. Вони мандрували на великі відстані, які охоплювали всю Україну і тягнулись аж до Кавказу. Перевозили сіль, як основний свій товар, а також зерно, рибу, алкоголь, мед, віск, тканини, різні побутові речі та інші товари.
Сьогодні їх можна назвати селянами з підприємницькими скілами (вміннями), торговцями на колесах або сільськими підприємцями. Більшість чумаків жили в селах, мали власні воли та вози й були заможними. Разом з тим їх не можна прирівняти до міських купців. Бо на відміну від них чумаки лишались сільським населенням і не мали юридичних прав та привілеїв міщан. Вони самостійно подорожували, купували товари, привозили та продавали їх. А купці могли ніколи не виїжджати з міста користуючись послугами посередників у доставлянні товарів. Чумаки були підприємливими та їхній прибуток залежав від сезону, дороги, погоди, нападу розбійників. Це був середній клас торговців. Купці, особливо гільдійні або заможні, мали великий обіг грошей і могли впливати на торгівлю в цілому регіоні. Вони входили в міську еліту.
Чумаки були дуже організованими, мали власні традиції, звичаї та навіть легенди. Пригадаємо назву «Чумацький шлях». Існує повір'я, що це слід, залишений чумаками, які повертались із Криму, і сіль сипалась з їхніх возів, створюючи світлу смугу на небі. Перед виїздом чумаки збирались у групи або каравани (по кілька десятків возів). Обов'язково йшли до церкви, а також просили благословення в батьків, дружин і старших родичів на добру та безпечну дорогу.
Вірили у різні прикмети. Перед виїздом не можна було сваритися, бажано зранку ні з ким не говорити, щоб не зурочити дорогу. Зустріти на дорозі жінку було для них не добрим знаком, а чоловіка – на щастя. Якщо воли поводяться неспокійно – дорога буде важкою. Взагалі до волів було особливе ставлення, їх годували краще, ніж людей. Перед дорогою їх чистили, міняли підкови, давали відпочити. Якщо віл захворів у дорозі – вся група зупинялася і тварину лікували.
Чумаки тримались гурту на всьому довгому шляху. Керував ними отаман. Він вирішував, коли й де зупинятись, кого брати в дорогу, кому довіряти. Серед чумаків існували різні домовленості щодо торгівлі, наприклад – щоб не занижувати ціни одне одному. Якщо в когось ламався віз група зупинялась і всі гуртом допомагали його полагодити. Дорогу позначали спеціальними знаками – каміння, купа землі, гілки, щоб інші каравани могли їх впізнати.
Споживали подорожні просту ситну їжу – хліб, крупи, сало, в'ялене м'ясо та рибу, сухофрукти. Варили кулеші – каші з круп із додаванням сала. Ночували просто неба, біля возів. Вечорами розповідали байки та співали. Багато відомих українських пісень розповсюдились саме через чумаків, які чули їх в різних куточках країни. Також з піснями вони приносили новини, розповідали, що відбувається вздовж всього їхнього шляху. Розповідаючи про традиції варто згадати й про поховання в дорозі. Для померлого чумака робили просту могилу в полі, ставили дерев’яний хрест, залишали на хресті певний знак зрозумілий чумакам. Зустрічаючи подібні хрести по дорозі всі зупинялись і віддавали шану померлому.
Загалом чумаки були дуже солідарною, мужньою, витривалою та мудрою спільнотою, з власним кодексом честі.
Оскільки головним товаром чумаків була сіль, їхні дороги називали «соляними шляхами». Везли сіль із півдня України, де її видобували просто неба – з солоних озер і лиманів. Найвідомішим місцем було озеро Сиваш (нині Херсонська область), або як його ще називали – Гниле море. Про цю дорогу казали: «ходити по сіль на Сиваш». Шлях туди й назад міг тривати від двох до шести місяців – справжнє випробування. Чумаки з півночі й центру України прямували до Криму через Перекоп – вузький перешийок, що з'єднує материк із півостровом, де були великі соляні озера. Поруч із Сивашем розташовані Чонгар та Генічеськ. В їхніх солоних лиманах також видобували високоякісну сіль. Меншими за обсягом видобування були Куяльницький лиман під Одесою та Тузлівські лимани в Бессарабії.
На заході нашої країни добували виварену сіль. На території сучасної Івано-Франківської області її виварювали в Коломиї, Солотвині (не плутайте із Солотвином на Закарпатті, про нього далі), Косові (джерела розсолу були на території села Старі Кути), в Тисмениці. На території Львівської області в Роздолі біля Миколаєва та Дрогобичі. Саме Дрогобицька солеварня, яка відома ще з XI століття діє досі, як підприємство та унікальний музей.
В кінці XVIII століття почали промисловий видобуток кам'яної солі на Закарпатті в шахтах Солотвино. Відомо, що родовища кам’яної солі тут утворилися ще мільйони років тому. Сьогодні Солотвино відоме також соляними озерами та лікувальними шахтами.
Чумацькі соляні шляхи не обмежувались територією Україною. Вони вели активну торгівлю із сусідніми державами, адже кордони у XV – початку XX століття були більш умовними. Найчастіше чумаки везли самосадну сіль до Молдавського князівства (сучасна Молдова), через Поділля та Бессарабію. Через північні землі сіль потрапляла до Великого князівства Литовського (на територію сучасної Білорусі), де не було власного видобутку солі. Слобожанщиною та Лівобережжям проходили соляні шляхи до Московії, а пізніше Російської імперії. З південних портів сіль потрапляла до Османської імперії на турецькі та балканські ринки. В цій частині чумаки торгували через посередників – турок або грецьких купців. До Речі Посполитої (сучасна Польща) на ярмарки в Краків, Люблін, Замостя через Волинь та Галичину везли виварену сіль. Відомим соляним шляхом був: Дрогобич - Східниця або околиці – наскельна фортеця Тустань (село Урич) митний пункт, де стягували плату за перевезення солі з XII до XVI століття – Верецький перевал (один із найбільш прохідних шляхів через Карпати, який називали «Ворота Руси») – Закарпаття – Центральна і Західна Європа, залежно від торгового напрямку.
З розвитком промисловості, появою залізних доріг та іншого транспорту чумаки поступово перетворились на легендарних постатей оспіваних в літературі та народних легендах.
Використання та користь солі в сучасному світі
Сіль використовують у кулінарії, промисловості, медицині та сільському господарстві. Вона є важливим компонентом у виробництві хімічних речовин, очищенні води та як реагент на дорогах у зимовий період.
Сіль має досить широкий спектр корисних властивостей. Вона підкреслює природні аромати страв і робить їх смачнішими. Запобігає розмноженню бактерій, тривалий час зберігає їжу свіжою – цю її властивість використовують при засоленні та консервації різних продуктів. Також сіль допомагає пом'якшити овочі, зробити м'ясо соковитим або створити хрустку скоринку. Бере безпосередню участь у підтримці балансу рідин в організмі. Її надлишок чи дефіцит можуть вплинути на здоров'я.
В сучасній кулінарії сіль вживають не лише у чистому виді, а й як духм’яну приправу до всіляких страв. Крафтярі навчились поєднувати сіль з висушеними травами, перцем, горіхами, часником і цибулею. Чудовий вибір крафтових спецій на основі солі представлено на платформі ЦеКрафт https://itscraft.com.ua/kraftovi-spetsii/
Широко її застосовують у косметології. Це популярний інгредієнт для скрабів і пілінгів. Завдяки своїй текстурі, сіль в поєднанні з ефірними маслами та рослинними добавками ефективно відлущує мертві клітини шкіри, покращує кровообіг, робить шкіру м'якою та гладкою. Вона має здатність виводити токсини з організму, її використовують у косметичних засобах для глибокого очищення шкіри, а також для боротьби з акне та іншими шкірними проблемами. Додають у ванни для розслаблення м'язів, зняття напруги. Вона має антисептичні властивості, що допомагає загоювати дрібні ранки та подразнення. Докладніше дізнатись про використання солі в косметології можна перейшовши за посиланням https://itscraft.com.ua/solyaniy-skrab-bergamot-sivash/
Артемсіль: символ міці та незламності
Замість підсумку згадаємо про ще один вид солі – незламний. В Донецькій області наприкінці XIX століття розпочався промисловий видобуток солі. В 1976 році було створено підприємство «Артемсіль» з адміністративним центром у Соледарі. Це було одне із найбільших підприємств з видобутку солі в Європі. Воно складалося з п'яти шахт із закінченим циклом виробництва, допоміжних служб, житлового та соціального фондів. Після початку повномасштабної війни його робота була зупинена. У 2023 році спільно з платформою UNITED24 було випущено спеціальну партію солі під назвою «Міць».
Сіль, що ввібрала дух землі, силу шахтарів і гідність цілого народу, стала символом нашої стійкості. А ми, українці – незламні нащадки чумаків, козаків та землеробів міцні як сіль і нескінченно віддані рідній землі.
Підготувала Олена Коваль
Використані джерела
https://seasalt.com.ua/zdorov-ya-ta-krasa/zdorove-harchuvannya/tsikavo-pro-sil/istoriya-soli-2-2
https://cbs.poltava.ua/index.php/novyny/3643-istoriya-zi-smakom-soli
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE
Референси світлин/малюнків: всі зображення з Pinterest.
