«Свічка - це вогник, що підтримує нас у найскладніші хвилини,

нагадує про незламність духу та надію». Василь Стус

 

Риба-свічка, каганець з олією та інші передвісники свічок

Кожне явище має свій початок. Задовго до появи воскової та соєвої свічки людина використовувала різноманітні приладдя аби освітити темряву. Все почалось з винайдення вогню, який найдавніші люди навчились переносити у факелах виготовлених з деревини, просоченої жиром або смолою. Корінні народи Північної Америки ще в I столітті нашої ери почали використовувати тихоокеанську рибу Eulachon з родини лососевих, як свічки. Ця маленька рибка мала дуже великий вміст жир, її висушували, протягували крізь неї гніт або одягали рибку на паличку і підпалювали. Подібні риби-свічки також водились біля берегів Англії та використовувались, як джерело світла.

У різних куточках світу використовували лампи з каменю, глини чи металу. Їх наповнювали тваринним або рослинним жиром. Гнітом слугував мох, папірус, лляна тканина. У Древній Греції, Римі та на Близькому сході переважало використання оливкової олії, як наповнювача для ламп, у   холодних регіонах – тваринний жир. Народи Аляски використовували жир моржів, китів і тюленів. Жителі північних країн топили жир оленів та ведмедів. У більш помірних регіонах, зокрема і на території України використовували жир домашніх тварин – свиней, овець чи корів. У Тибеті використовували масло яка, а в Індії – віск із кориці.

Перші свічки відомі нам сьогодні з'явилися в ранньому Середньовіччі й виготовлялися спочатку з жиру, а згодом з воску. Свічки з жиру були широко розповсюджені та досить доступні, адже на їх виготовлення йшов не лише свіжий жир, а й той, що заготовляли на кухні після приготування м’ясних страв. Ці свічки покривали кіптявою стіни та стелю та мали неприємний запах через що певний час були заборонені в деяких містах Європи. Бджолиний віск був чудовою альтернативою для виготовлення свічок з приємним ароматом і без чорної кіптяви. Але вартість такої свічки була значно вища від своєї «родички» з жиру. І довгий час воскові свічки були доступні лише знаті, священнослужителям і королівським родинам, які використовували їх, як обрядові на свята.

 

Пасічники – перші українські свічкарі

Першими, хто почав виготовляти свічки в Україні були пасічники. Щоб створити символ життя та єдності поколінь, яким була свічка в уявленні наших предків, збиралась вся сім’я. Припинялись будь-які роботи по господарству і починалось справжнє урочисте таїнство створення воскової свічки. В деяких регіонах України для виготовлення свічок обирались певні дні, або навпаки були дні в які заборонялось виготовляти свічки. Розповсюдженим було повір’я, що свічки мала робити людина доросла, яку поважали в суспільстві та мудрості якої довіряли. Наразі дослідникам відомо про три способи виготовлення свічок в давнину – мокані, качані та литі. Деякі з цих способів використовують і сьогодні у крафтовому виробництві.

Мокані свічки були досить практичні у виготовлені. Довгий гніт закріпляли на дерев’яній або металевій паличці та занурювали у розтоплений віск. Далі діставали й давали йому застигнути. Дію з зануренням гніту повторювали, доки свічка набувала потрібної товщини. За необхідності вкінці поверхню свічки вирівнювали. Мокані свічки могли бути різноколірними – у розтоплений віск додавали натуральні барвники з овочів, трав і квітів. Сьогодні цей спосіб виготовлення свічок набуває нової популярності серед крафтярів. Окрім кольорових можна побачити свічки з додаванням сухих трав і квітів

Качані або, як ще їх називають, сукані свічки виготовляли з розм’якшеного у гарячій воді шматка воску. Спочатку його розминали руками та розкочували у довгу трубочку, що нагадувала свічку. Після цього вирівнювали форму спеціальною дерев’яною дощечкою. На такій заготовці робили поздовжній надріз ножем, вкладали у нього гніт і знову качали свічку, щоб прибрати слід від розрізу.

Литі свічки в давнину виготовляли за допомогою порожнистих рослин – соняшник, кукурудза та дерев, як от бузина. Відрізали стебло потрібної довжини, вичищали серцевину, вставляли гніт на всю довжину цієї форми та заливали розтоплений віск. Коли свічка застигала – форму знімали. Сьогодні це один з найрозповсюдженіших способів виготовлення свічок. Силіконові та пластмасові роз’ємні форми дозволяють виготовляти свічки будь-якого розміру й обрисів.

Братства та свічні заводи в Україні

В 16 столітті на території України починають з’являтись національно-релігійні громадські організації міщан – братства. Цехові, церковні та парубоцькі, які діяли майже до кінця 18 століття. Кожне братство виготовляло власні свічки для своїх потреб, а певні цехи робили їх також на продаж. Відомо про ритуальні свічки, які використовувались на важливих зібраннях братств – професійних чи релігійних святкуваннях, прийнятті нових братчиків у свою громаду тощо. Ці свічки були заввишки до 1,5 метри та досягали в діаметрі близько 30 см. Існувала традиція, чи краще сказати повинність, коли виробничі цехи декілька разів на рік дарували подібні великі свічки місту та церквам.

У 18 столітті свічникарство підпорядковується державі, починають діяти свічкові заводи, які приносять гарний прибуток. Саме тому з’являються накази про заборону виготовлення свічок в домашніх умовах та виробничих цехах. На кінець 18 століття в Україні діяло десять свічних заводів, а всередині 19-го – понад шістдесят. Найбільші заводи розташовувались в Чернігівській та Харківській губерніях. В Києві діяв завод Києво-Печерської Лаври, який теж належав до найбільших на території України. Тут обробляли до 1400 пудів (приблизно 23 000 кг) воску щорічно. Варто згадати Батуринський свічний завод вироби якого були популярні далеко за межами нашої країни. Якість батуринських свічок була популярна серед монарших сімей та аристократії. Завод діяв вісімдесят років, але через занепад пасічництва і нестачу сировини припинив своє існування.

 

Сакральне значення свічки для українців

Свічка була з нашими пращурами від народження до смерті. Коли немовля приходило в наш світ баба-повитуха запалювала свічку, щоб полегшити його шлях і захистити матір від лихих сил. Так само свічка осяювала останню путь душі небіжчика у засвіти. Основною функцією вогню та свічки завжди був захист від лиха, осяяння шляху фізичного та духовного. Дослідникам відомо, що київські князівни, від’їжджаючи в далеку дорогу до своїх майбутніх чоловіків серед приданого мали свічки як «аромат і символ рідного дому».

Воскова свічка була коштовним товаром і більшість населення не могло вільно використовувати її у побуті та це не стосувалось свічок обрядових, які були в кожній хаті. Вогонь вважався символом життя, сонця, добробуту, був божественним символом в часи язичництва. З прийняттям християнства важливість свічки зросла – вона стала невіддільним атрибутом всіх церковних таїнств.

Свічка – символ пам’яті предків, традицій і зв’язку поколінь. Саме тому вона була важливим весільним атрибутом. Точніше три весільні свічки – одна велика для молодят і дві менші за розміром для батьків нареченої та нареченого. Батьки благословляли дітей і разом запалювали їх велику свічку від своїх тим самим передаючи частинку родинного вогнища новій сім’ї.


Свічка завжди була присутня в циклі зимових свят. Жодне ворожіння не відбувалось без чарівної сили вогню. Її запалювали на Святвечір вшановуючи пам’ять померлих предків та благословляючи живих на вдалий рік. Великодні свята теж мали свою особливу - страсну свічку. З нею в чистий (страсний) четвер повертались додому з церковної служби й обходили дім та обійстя, щоб на цілий рік захистити свою господу від лихого ока та хвороб. Вірили, що ця свічка також рятує від грому та блискавки, якщо запалити її вдома в розпал стихії. А запалена на Стрітення вона закликала літо перемогти зиму.

Коли хтось вирушав у далеку дорого йому давали з собою свічку, як оберіг. Загалом воскові свічки та власне віск наділяли чарівною силою. Воском виливали переляк – капали розтоплений віск зі свічки в посудину з холодною водою, щоб побачити що саме налякало людину та викидали цей «образ» в поле чи на роздоріжжя. Разом зі скарбом ховали хрест зроблений з воску, щоб захистити своє багатство. Віск наносили на кулі для вдалого полювання.

Сьогодні кожен може доторкнутись до магії створення свічки. Для цього нам доступний  широкий спектр матеріалів – віск, парафін, соя, барвники та аромаолії. Сухі трави й квіти, різні типи гнотів – бавовняний, дерев’яний та ін. Можна виготовляти литі свічки в силіконових формах, які після застигання знімаємо. Або наповнювати парафіном та соєвим воском склянки, горнятка, дерев’яні, цементні чи гіпсові кашпо й створювати стильні елементи декору.

Для щоденного використання достатньо придбати свічки фабричного виробництва. А якщо ви хочете наповнити дім особливим затишком і шармом – у пригоді стануть крафтові вироби. Вони завжди унікальні і бережуть в собі часточку тепла майстра.

 

Підготувала Олена Коваль

 

Купити крафтові свічки на сайті Це Крафт - https://itscraft.com.ua/svichki-i-svichniki/

Топ продажів свічок на нашому сайті - соціальне підприємство Rekava - https://itscraft.com.ua/rekava/

 

__________________

Використані джерела

http://medovabrama.com.ua/page/vigotovlennya-voskovih-svichok-yak-chastina-bdzhilnichogo-remesla

https://naurok.com.ua/prezentaciya-mayster-klas-svichka-yak-mistectvo-328413.html

http://etno-selo.com.ua/organizacija-zahodiv/majster-klasy/svichnykarstvo/

https://zolotapektoral.te.ua/shulhanivske-svichnykarstvo-nektar-rizdvyanyh-serdets/

 

Референси світлин/малюнків: всі зображення з Pinterest, картина Миколи Пимоненка та риба-свічка з Вікіпедії.