Світ прикрас безмежний та є невіддільною частиною життя людини від найдавніших часів. В кожній культурі у кожного етносу є свої повсякденні й сакральні прикраси. Вони слугували оберегами, талісманами, символами заможності та влади. Перші прикраси створювали з кісточок ягід та фруктів, шкіри, дерева, каменю, пізніше з металів та коштовного каміння.
Кожне нове покоління переосмислює символи й сенси прикрас, способи їх створення. Сучасні відомі ювелірні компанії та незалежні крафтові майстри звертаються до форм та символів притаманних прикрасам минулого. Вони адаптують їх до вподобань сьогодення і несвідомо передають традиції майбутнім поколінням.
Ми зазирнемо в історію жіночих прикрас на території України, дізнаємось з якого віку дівчатка починали носити прикраси, чи має значення матеріал та колір виробу. А також спробуємо відшукати символи давнини у наших сучасних скриньках з коштовностями.
Загадкові візерунки трипільців і степових кочівників
Серед трипільскої спадщини археологи знаходять безліч глиняних жіночих фігурок рясно декорованих орнаментами. Їх називають діва, баба або «трипільська мадонна». Жінка у трипільців була втіленням матері-природи, яка дає нове життя та магічним чином взаємодіє з навколишнім світом. Символи на «мадоннах» і прикрасах (браслетах, підвісках) відображали стихії: небо, землю, воду, вогонь. Глиняні жіночі фігурки «розповідають» нам про те, що одяг трипільских жінок теж був рясно прикрашений сакральною символікою. Сьогодні не лише українські, а й світові дизайнери та ювеліри використовують у своїх колекціях трипільські орнаменти.
У 8 – 7 століттях до н.е. степову та лісостепову частину України заселяли племена кімерійців. До нашого часу збереглось досить мало прикрас тієї доби. Вони виготовлялись переважно з металу різноманітними методами – литтям, куванням, паянням, різбленням, тисненням. Інколи вироби інкрустували скляними деталями. Аксесуари вирізнялись чіткими лаконічними формами. Зображення на них теж переважають геометричні – ромби, квадрати, прямі та спіральні лінії.
На початку 7 століття до н.е. причорноморську та степову частину України заселяють кочові племена – скіфи. Це були справжні тогочасні амбасадори золота. Вони використовували його виготовляючи прикраси, зброю та предмети побуту. Блискучий метал для них втілював відвагу, міцне здоров’я, багатство, безсмертя. Скіфи намагались максимально вкрити своє тіло золотом, щоб отримати його силу і захист – сережки, каблучки, діадеми, підвіски, браслети, нагрудні пластини з візерунками. Прикраси були досить грубі, великі та міцні. Для того, щоб вироби з м’якого металу золота були міцнішими до нього додавали мідь.
Серед скіфських племен переважну більшість становили кочівники, землеробів і скотарів було не багато. Це мало свій вплив на прикраси де переважав звіриний орнамент. Також був поділ на чоловічі й жіночі аксесуари. У чоловічих бачимо мотив сили та відваги, хижі звірі й птахи зображені в динаміці, що підкреслювало їхню міць, красу і грацію. Крім тварин зображались вершники та піші воїни зі зброєю. Для жіночих прикрас були характерні рослинні та побутові мотиви, а також тотемні тварини у якості оберега.
Наприкінці 7 століття до н.е. в Північному Причорномор’ї з’являються грецькі міста-держави. Між ними й скіфами-кочівниками починаються дипломатичні та торгові відносини. Саме в цей період звірині орнаменти прикрас стають більш витонченими. Всесвітньо відома золота скіфська пектораль, що належала одному з вождів - це виріб грецьких майстрів. Найпопулярнішими є три версії щодо її сюжету – модель всесвіту з триярусною будовою, мапа володінь скіфського вождя, язичницький календар кочовиків, де кожен місяць мав свою тотемну тварину покровителя.
Поступово скіфів змінили нові кочівники – сармати. Вони використовували не лише золото, а й мідь, срібло та залізо для виготовлення своїх прикрас. Золоті переважали у сарматської знаті, воєначальників та вождів, інші члени громади носили дешевші матеріали. В сарматських прикрасах також головним був зооморфний орнамент. Як і греки, вони використовували багато коштовного каміння, кольорового скла та емалі у своїх каблучках, сережках і браслетах. Пізніше реалістичні зооморфні мотиви в поєднанні з камінням перетворюються на графічні орнаменти.
Окрім виробів з металів археологи знаходять всілякі підвіски зі скляних та кам’яних намистин по всій території Північного Причорномор’я від часів кімерійців і до грецьких поселень.
Починаючи з 90-х років 20 століття символіка скіфів і сарматів переживає свою другу хвилю популярності. З’явилося багато крафтових майстрів, які відроджують стародавні символи й сакральні орнаменти наших пращурів. За пошуком в інтернеті можна знайти вироби як з дорогоцінних, так і звичайних металів.
Княжа доба
Жіночі прикраси часів Київської Руси, Великого князівства Литовського та Галицько-Волинського були дуже різноманітні, а їх форма та способи виготовлення відрізнялись залежно від впливу держав-сусідів та історичних періодів. Найдавнішими були вироби з металу, а починаючи з 4-го століття н. е. популярними стають срібні та золоті прикраси. Першочергово зберігалась їхня функція талісманів та оберегів. В орнаментах закарбовували символи природи, стихій та богів-покровителів. Пізніше набирає популярності християнська символіка в прикрасах.
До винайдення ґудзиків одяг тримався за допомогою застібок-фібул. Крім практичної функції вони грали роль прикраси. Заможні жителі носили золоті та срібні фібули з вигравіюваним орнаментом або прикрашені дорогоцінним камінням. В наш час ці застібки перетворились на брошки.
В ті часи прикраси могли багато чого розповісти про статус та статки своєї володарки. Селянки носили прикраси із заліза та міді, міщанки – олов’яні, дружини та доньки купців - срібні, а золоті мали змогу придбати лише найзаможніші. Не виключено, що селянка могла мати срібні сережки, а міщанка золоті, але це була чи не єдина її найдорожча прикраса. В часи Київської Русі серед жінок і дівчат були популярні скроневі сережки. Це олов’яні, срібні або золоті кільця (різних форм та розмірів), які кріпились на стрічку чи ремінець, котрий обв’язували навколо голови. Також їх могли кріпити до головного убору або волосся.
Класичні сережки також були досить розповсюджені, вони мали не лише підкреслювати вроду своєї власниці, а й захищати від злого ока та хвороб. Дівчинці проколювали вушка з дворічного віку та одягали мідні сережки. Коли вона ставала підлітком – отримувала в подарунок срібні, а пізніше позолочені або золоті сережки.
Окремо слід згадати про колти – підвіски на класичні та скроневі сережки. Сьогодні ми з вами називаємо їх сережки-джекети. Часто колти робили «з секретом» - вони мали отвір в який жінка могла сховати магічні трави, перетворивши підвіски на оберіг. 
Однією з найвідоміших прикрас часів Київської Русі та Великого князівства Литовського була шийна гривна (від праслов’янського grivьnа, griva - «грива», «шия»). Витий або гладкий обруч виготовлений із дорогоцінних металів.
Популярними були обручі або браслети-наручні, які називались так, бо «охоплювали, обіймали» руку. Їх виготовляли з тонкого стрижня (дроту) а також з двох широких металевих пластин із застібками. На такі браслети наносили різні візерунки, язичницькі та християнські орнаменти, побутові чи церковні сцени з життя. В ті часи браслети виконували практичну функцію – скріпляли рукави одягу. Вважались святковими та обрядовими прикрасами.
До обрядових, магічних прикрас слід віднести підвіси або підвіски, які кріпились до одягу чи сумки. Вони виконували роль амулетів (ладанок), щоб закликати долю на свою сторону, привернути увагу коханої людини тощо.
Від козаччини до сьогодення
Починаючи з козацької доби й до початку 20 століття особливої популярності набувають різноманітні намиста або мониста, моніста. Вони мають свої регіональні відмінності у кольорах та матеріалах, але несуть головну функцію – підкреслити жіночу красу й захистити від будь-якої напасті. Сережки та каблучки теж не втрачають своєї популярності, а от про браслети в цей період майже не згадують.
Саме намиста 16 – 19 століття найчастіше переосмислюють сучасні майстри та майстрині, додаючи власне бачення, використовуючи нові поєднання кольорів, сучасні матеріали та орнаменти.
Молоді дівчата носили баламути – низки білого перламутру. До них в якості оберега додавали хрестики та образи. Перламутр символізував дівочу цноту, тож молодиці та старші жінки зазвичай їх не вдягали.
Досить розповсюдженою прикрасою були коралі. Ці намистини у формі циліндриків або кульок привозили з-за кордону і вони були досить коштовними. Коралі нанизували на нитку яку називали «разок». Чим більше було низок коралів – тим заможнішою вважалась дівчина або жінка. Часом кількість ниток з коралами сягала понад 25 штук. Коралі оберігали здоров’я їх власниці та примножували красу.
Маємо ще декілька прикрас, які в першу чергу виконували функцію оберега. Архаїчне гуцульське намисто з маленьких металевих дзвіночків – шелести. Своїм дзвоном-шелестом вони відлякували нечисту силу. Та прикраса-оберіг зґарда – нанизані на нитку намистини та металеві солярні зображення (наче маленькі медальйони). Пізніше до них почали додавати християнські символи – хрести та образи.
Варто згадати ще одну «дзвінку» прикрасу – буковинські салби або сальби. Це нагрудник з полотна щільно розшитий монетами. Подібні прикраси були розповсюджені серед татар.
Дука́ч або дука́т святкова прикраса виготовлена з монети, військової нагороди, релігійної медалі, образку Богородиці або жетону округлої форми. Перші прикраси виготовляли з австрійських монет дукачів, звідти й походить їхня назва. Також їх називали – панагійка, личман або ягнус. Головний елемент прикраси це власне круглий медальйон (монета, образок), який оздоблювали металевим бантом з коштовним камінням. Носили дукач на атласній або оксамитовій стрічці, поверх іншого намиста. Ця прикраса передавалась у спадок та була важливою частиною приданого. Досить часто дукач дарував дівчинці хрещений на перший або другий день народження. Одягали личман виключно на великі свята. Сучасні ювеліри виготовляють брошки у формі дукачів.
На заході України досі популярні шийні бісерні прикраси. Ґерда́н, ґерда́ник, ґерда́нка, ґе́рда, лу́чка – вузька стрічка сплетена з різнокольорових намистин-бісеринок, які носять навколо шиї (сучасні красуні подібні прикраси називають чокери). Коли цей бісерний виріб нашивають на атласну, оксамитову або полотняну стрічку, його називають стрічковий ґердан. Інший тип ґе́рданів має назву силянка, сильо́ванка, силенка, плете́нка, плеті́нка. Це слово походить від способу нанизування «силяння» намистинок. Є ґердан у форму петлі, яку одягають через голову на шию. Він має довжину до грудей чи дещо нижче і часто його кінці прикрашені китицями з бісеру.
Також з бісеру плетуть святкову шийну прикрасу схожу на комір – це криза або дробинка, кривулька. Вона досить ажурна і спускається з шиї на плечі та груди. Це теж різновид ґердану, сплетений способом «силяння». Кривулька здебільшого лемківська прикраса, хоча інколи зустрічається у бойків та гуцулів. Кольори та геометричні орнаменти цих прикрас відповідають традиціям колірної гами у вишивках тих чи інших регіонів.
В 19 – на початку 20 століття в Україні з’являються прикраси з «дутого» скла – дармовіси або лускавки дрібне блискуче намисто, яке носили декількома низками. Вони нагадують ялинкові прикраси. Та пацьорки, бранзульєти, бранзолети, надуванці – намистини виготовлені фабрично або вручну. Переважно зеленого, жовтого, червоного, блакитного, білого та чорного кольорів. Намистини виготовлені з венеційського, муранського скла розписані емаллю та інкрустовані металом називали «венеційками». Це намисто було коштовним і придбати його могли лише заможні панянки.
Традиційні прикраси в сучасному образі.
Поєднання металів. Цей тренд вже декілька років поспіль присутній в колекціях українських та світових дизайнерів. Отже, ви легко можете з’єднувати дизайнерські золоті каблучки зі срібними або мідними копіями кімерійських та скіфських виробів.
Поєднання матеріалів. Золоті та срібні ланцюжки доповнюйте витонченими ґерданами (чокерами) з бісеру. Додаючи тим самим особливого шарму народного наїву до вашого образу. А стрічкові ґердани поєднуйте з довгим намистом зі скла або напівдорогоцінного каміння.
Прихильницям ділового стилю сподобаються тонкі срібні та золоті браслети з крученого дроту, які носили дівчата доби Київської Русі. Або тонкі браслети зі стильним гравіюванням рослинних орнаментів княжої доби. Слід також звернути увагу на пацьорки або «венеційку» – залежно від поєднання кольорів і візерунків намистин можна додати стилю та статусу образу бізнес-леді.
Святкове вбрання чудово доповнять коралі та кризи. Обирайте кольори притаманні вашому регіону або відтінки під ваш настрій – сьогодні немає жорстких рамок коли «червоний то любов, а чорний то журба».
Шелести, зґарди та салби теж заслуговують на увагу, але з ними варто бути обережними. Якщо ваше вбрання – це український стрій, сміливо поєднуйте їх з багатьма низками коралів чи баламутів, як традиційно робили українки 18 – 19 ст. Якщо ж це лаконічна сукня чи сорочка – достатньо буде однієї самодостатньої салби або зґарди.
Не оминайте увагою колти (сережки-джекети) – обравши підвіску з національними мотивами ви зробите ваш образ незрівнянним і по справжньому автентичним. Сьогодні ювеліри пропонують підвіски мотанки, пташки, дзвіночки та інші народні мотиви.
І наостанок згадаємо про дукач. Ці прикраси не надто старовинні і їх ще можна знайти в антикварних магазинах та у колекціонерів. В сучасному образі їх можна використовувати, як брошки, або традиційно одягнувши на стрічку. Також набирають популярності брошки-піни з національними мотивами.
Світ прикрас безмежний та є невіддільною частиною нашого життя. Відкривайте для себе забуті символи, вкладайте власні сенси в традиційні прикраси українського народу. Підкреслюйте свою неповторну красу і пам’ятайте – те, що створено і виплекано незламним народом обов’язково приносить щастя.
Підготувала: Олена Коваль
Використані джерела
3. http://miku.org.ua/yvelirne_mistectvo_skifo-sarmatskoii.html
4.https://diamant.ua/articles/zoloto-skifov-kakie-ukrasheniya-nosili-nashi-predki/
Референси світлин/малюнків: всі зображення з Pinterest та Вікіпедія
