Безкрайні поля пшениці та жита, сади з яблуневим цвітом, смарагдові ліси, річки й моря – споконвічні ландшафти України. Картини, що викликають у кожного українця спогади дитинства і юності. Дарують незриму радість від усвідомлення – це моя рідна земля, тут моє коріння. 

Археологічні знахідки свідчать, що основою життя поколінь були природні цикли. Основні символи: сонце, вода, вогонь, зерно, спадковість (культ предків). Пращури українців дякували силам природи за збережений врожай, худобу і власне здоров’я та життя. Їхній світогляд полягав у тому, що все навкруги має певну енергію і, якщо жити в мирі та гармонії з навколишнім світом – матимеш все необхідне. Тому і з богами (втіленням стихій та сил природи) наші пращури ніколи не були рабами чи слугами, радше «компаньйонами» або «співмешканцями». Кожен мав свою зону впливу – боги магічну, люди земну. І разом вони підтримували баланс навколишнього світу. 

З приходом християнства ці прояви стали язичництвом, а політеїзм замінили монотеїзмом. Більшість символів і традицій лишились, хоча і дійшли до нас видозміненими. Християнські свята почали об’єднувати зі звичними на той час, символи трактувати з погляду християнства, а храми будувати неподалік від слов’янських капищ. До прикладу, як змінювався текст обрядової пісні від дохристиянських часів до 20 століття. (Етнографам вдалось розшукати дохристиянську версію, яку ще інколи співали в українських селах та порівняти її з новішими версіями). Ця космогонічна колядка розповідає про створення світу: «Ой як то ще було із нащада світа». В ній оспівано міф про створення світу трьома Синіми Птахами. Далі в сюжеті замінюють птахів на янголів, пізніше на двох братів, а потім на бога та християнських апостолів Петра і Павла. Остання з відомих версій називається «Ой як же було ізпрежди віка» і в ній до створення світу причетний лише апостол Петро. 

Відгомін споконвічних сакральних традицій давніх українців і сьогодні наповнє наше життя. Зазирнемо в обрядовий календар наших пращурів слов’ян. Чому вони відзначали ті чи інші свята, якими енергіями сповнювали кожне дійство, які символи побутували. На кінець дізнаємось, яку користь мають ці знання сьогодні. 

Зима. Коляда.

Головним символом у слов’ян було Сонце. Солярні знаки є на прикрасах та предметах побуту кімерійців, скіфів та сарматів, трипільців і слов’ян, що проживали на території сучасної України.  

Зимове Сонцестояння відбувається в період з 20 по 22 грудня (дата може дещо зміщатись). В ці найкоротші дні та найдовші ночі предки українців відзначали свято народження нового сонця – Коляду. Одним із його символів була восьмикутна Зірка або Алатир, що символізувала народжене Сонце. Також є припущення, що це поєднання жіночої та чоловічої енергій у двох хрестах прямому та скошеному. Цей елемент зображали на писанках, вишивали, вирізали, наносили на предмети побуту задовго до княжої доби. З приходом християнства восьмикутну Зірку почали ототожнювати з Вифлеємською зіркою, яка сповіщала про народження Ісуса. Тобто її символізм – початку нового циклу лишився незмінним. 

Другим не менш важливим символом був Дідух – сніп створений із різних злакових, висушених трав і стрічок. Достеменно не відомо час його появи, оскільки зображення схожі на Дідух знаходять на побутових предметах тисячолітньої давнини. Він символізував добробут оселі, здоров’я родини та вшановував предків, а подекуди символізував першого предка від якого бере початок Рід. 

Перед зимовим Сонцестоянням наші предки проводили ритуали оновлення, очищення. Дякували духам природи за невпинну підтримку у найтяжчий зимовий час. Свою вдячність вони засвідчували в обрядових піснях – колядках. На жаль до нас не дійшли найдавніші колядки про створення світу та вдячність богам. Але в сучасних ми бачимо відголос та символи древніх вірувань, а також прославляння бога. Найвідоміші сьогодні це – «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Нова радість стала», «Бог предвічний народився». З прийняттям християнства у свята з’явилась дата 24 грудня – Святвечір і 25 грудня – власне Різдво. Колядники (хлопці або хлопці з дівчатами – залежало від регіону) збирались гуртом і йшли від хати до хати співати колядки та віншувати (проговорювати привітання). Виходили теж в різний час -  десь із появою першої зірки 24 грудня, подекуди зранку 25 грудня. 

Починаючи з 17 століття на території України популярними стають Вертепи. Це пересувні лялькові театри. Слід зауважити, що в країнах Західної Європи це здебільшого були саме церковні постановки, в Україні поряд з релігійними досить розповсюдженими були світські сюжети.

В зимовий час на всій території сучасної України святкували Маланку напередодні нового року. Це було ритуальне дійство покликане заплутати нечисту силу і відігнати якомога далі від житла, а також закликати добробут і здоров’я на весь рік кожному господарю. На Маланку збирались змішані компанії молоді й «водили Козу». Перевдягались у різних героїв (кожна частина України мала власних) – дід, баба, жид, циган, коза, чорт, вовк, лікар та ін. Веселий гурт розігрував сценки з життя діда і баби, жида та цигана, «доїли козу», щоб рік був повний достатку, «вбивали козу», а потім лікар її лікував або дід оживляв співаючи обрядову пісню. Етнографи мають версію, що дід – це прообраз жерця із давніх язичницьких часів, який ритуально повертав життя тварині у святкову ніч. Під час маланкування та «водіння кози» співали щедрівок. В них зазвичай вихваляють господаря та його родину, закликають добробут. А господарі своєю чергою пригощають щедрувальників. Задовго до християнства щедрівками зустрічали новий рік закликаючи весну з розквітом природи. Саме тому у всесвітньо відомому «Щедрику» співають про ластівочку, як символ пробудження природи.

Важливим сакральним атрибутом зимових свят була Кутя. Вважається, що першочергово це була ритуальна поминальна страва з різних злаків, горіхів, меду, сушених ягід, маку. Пізніше вона перейшла в ужиток на новорічні свята, де теж символізувала єднання Роду та пам’ять предків. Перед Різдвом подавали «голодну кутю», якій передував піст, а на щедрий вечір напередодні нового року готували «щедру кутю». Є дослідження, які доводять, що пост був не лише християнським явищем. В часи язичництва наші предки теж постували напередодні важливих свят, щоб очистити думки та тіло.   

Завершував цикл зимових новорічних свят – Водокрес («крес» означає вогонь, світло, очищення). В цей день вода набувала «світла», ставала цілющою і завершувала Коляду – народження нового сонця.  Відзначали його в період 6 – 9 січня.

 

Весна. Рівнодення

Весною пробуджується природа і наші пращури мали у своєму арсеналі обряди та пісні-веснянки, які супроводжували підготовку до початку польових робіт, щоб врожай був щедрим, а худоба здорова. Випікали маленьких пташок з борошна і роздавали дітям. А діти бігали з ними, веселились, співали та кликали пташок справжніх повертатися додому після зими.

Значущим був день Ярила, як втілення сонця, що набирає своєї життєвої сили та міці. Вшановували його в дні весняного Рівнодення. Приблизно в цей період святкували Великдень, тобто «великий день», коли день поступово ставав довшим за ніч. Це період пробудження природи й землі. Символами були  – яйця (писанки), як символ зародження життя і світобудови. Кролики та зайці, що також символізували нове життя, оскільки вони дуже швидко розмножуються в природі. Зелене дерево – символ відродження природи. Як бачимо, наші пращури не вигадували нічого надзвичайного, вони спостерігали за життям навколо, дякували за отриманий врожай і всіляко сприяли появі нового та інтуїтивно обирали символи на кожен період року. В українській мові ми досі називаємо християнське свято Пасху – Великоднем і розписуємо яйця стародавніми символами, які сповнені вірою предків.

Весною окрім Ярила землероби та пастухи вшановували Велеса – бога свійської худоби, диких тварин, торгівлі, достатку та мистецтва. Ще Велес був пов’язаний з межею світу живих і мертвих, але про цю його сторону розповімо далі. 

Де є господарство – завжди були ковалі й вогонь. У весняне Рівнодення не забували про Сварога – бога неба, вогню і ковальської справи. Професія коваля вважалась досить почесною, а самих ковалів вважали напівмагами, бо хіба може звичайна людина «заклинати вогонь» та перетворювати залізо на безліч корисних у господарстві речей. 

 

Літо. Купало

Найвищої сили сонце набирає в червні в День літнього Сонцестояння. Трави і квіти наповнюються силою, тварини мають вдосталь харчів. Купало або Купайло – втілення літнього сонця та періоду, коли всі стихії досягали свого піка, свого розквіту. Також покровителем цієї пори року був Дажбог – бог сонця і добробуту. І Лада – богиня любові та родючості, взаємного кохання і гармонії між жінкою та чоловіком. 

Наші пращури слов’яни збирались на великих лісових галявинах, біля річок та озер і  святкували життя. Співали обрядові пісні про врожай, заміжжя, любов. Дівчата плели вінки та пускали їх по воді, щоб дізнатись звідки чекати майбутнього чоловіка. Старші жінки збирали трави й квіти у святкову ніч, якими потім весь рік будуть лікувати рідних та захищати дім від злих сил. Всюди палили багаття і стрибали через нього спалюючи тим самим хвороби та всілякі напасті. Головними символами в цей період біли стихії природи, вінок, як втілення циклічності, нескінченності життя та цвіт папороті. З папороттю пов’язано безліч легенд і в кожному регіоні є свої секрети, як її відшукати. Головний образ який вона втілює – це пошук внутрішньої сили через подолання страху (подорож густим лісом в темну ніч) та відкриття «скарбів», які глибоко заховані в нашій підсвідомості. Зображення кола-вінка археологи знаходять з часів трипільців. З приходом християнства свято називають Івана Купала, але більшість традицій лишаються незмінними з древніх часів.

Наприкінці липня вшановували Перуна – верховного бога неба та повелителя блискавок. Наші пращури просили небо бути добрим і надсилати життєдайні дощі без вбивчих блискавок.

Лісовики, водяники, польовики, русалки та домовики – це невеликий перелік істот, які «населяли» світ поряд з людьми. Це були спроби людей пояснити ті чи інші явища природи через призму людського життя. Можливо саме тому наші предки з більшою повагою ставились до навколишнього світу, бо бачили прояви життя в усьому?

 

Осінь. Свято врожаю. Культ предків

Підготовка до осені розпочиналась в жнива. Саме тоді заготовляли сніп для майбутнього Дідуха. Вшановували богиню Макошу або Макош – покровительку жіночої долі, материнства, дітей, домашнього вогнища та рукоділля. В дні осіннього Рівнодення відзначали Свято врожаю. Пишно прикрашали оселі та подвір’я, дякували землі й богам за щедрий врожай. Символами осінніх свят були колоски злакових, колесо прядки, як уособлення сонця та нескінченного руху, вогонь, Рожаниці – берегині домашнього вогнища та людської долі. Подібні богині-долі зустрічаються у багатьох народів по всьому світу. Всі ці графічні символи сил природи сучасні майстри та майстрині вишивають на рушниках, сорочках, малюють на глиняних виробах. І звісно використовують у ювелірній справі. Християни восени відзначають три Пречисті – свята присвячені діві Марії та її діянням на землі.

Особливий сакральний зміст осінніх свят був у поминанні предків. Культ Предків відомий дослідникам протягом тисячолітньої історії народів, що проживали на території України. Цілий рік на важливі свята окрім вшанування богів відбувалось вшанування предків. Але апогею цей культ досягав восени коли дні ставали коротші, а ночі довші. Природа поступово «вмирала» готуючись до довгої зими. Кордон між світом живих і мертвих ставав надтонкий. Саме час звернутись до Велеса, який оберігав межу світів і допомагав душам відлетіти в ірій. На честь предків влаштовувались поминальні обіди, приносили дари у вигляді фруктів, ягід, меду і лишали їх в полі, лісі або біля водойм. 

Як ми згадували у розділі про зимові свята – Дідух, сніп з колосків був уособленням предків, уособленням Роду – теж древнього божества слов’ян.  

 

Стародавні традиції й сучасний ритм життя

В нашому буремному світі саме час згадати про суперсилу всіх українців – вміння спостерігати та налаштовувати власні ритми в унісон з природою. Створювати нові звички та традиції. Хоча б раз на тиждень відпочивати в парку або лісі. Спостерігати за рухом води й хмар, розпалювати багаття (звісно ж безпечно). Навесні оновлювати гардероб, робити перестановку в домі або ревізію «мрій, планів та цілей». Влітку якомога більше часу проводити на свіжому повітрі – заряджаючись сонячною енергією, навіть якщо це просто обідня перерва. Запрошувати рідних і друзів у свій затишний дім, дякувати один одному, гортати альбоми з сімейними світлинами, запалювати свічки для затишку. Завжди розповідати молодшому поколінню про предків та сімейні традиції. І пам’ятати, що все навкруги має певну енергію і, якщо жити в мирі та гармонії з навколишнім світом – матимеш все необхідне.

 

Підготувала Олена Коваль

Використані джерела

Олекса Воропай «Звичаї нашого народу» том 1, Мюнхен 1958, 308 с.

Ой як то ще було із нащада світа

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B9_%D1%8F%D0%BA_%D1%82%D0%BE_%D1%89%D0%B5_%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE_%D1%96%D0%B7_%D0%BD%D0%B0%D1%89%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0

Ой як же було ізпрежди віка

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B9_%D1%8F%D0%BA_%D0%B6%D0%B5_%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE_%D1%96%D0%B7%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B4%D0%B8_%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%B0

Референси світлин/малюнків: всі зображення з Pinterest.