Про культуру єднання крафтових виробників
Проєкт немає широкої рекламної кампанії, про нього мало хто знає, тому виробники поки не можуть до мене звернутися – я їх шукаю сама. Дивлюся, хто що робить, чи мені це подобається. Тих, чия продукція мене зацікавила, запрошую до співпраці. Я пропоную людям спробувати втілити в життя мої задуми у їх творчій манері і, якщо все вдасться, стати постійними підрядниками фонду «Це Крафт» для виконання повторних замовлень. Тобто спочатку майстри працюють як творці, а вже потім – як постійні постачальники.
В колекції «Трипілля» вже є ювелірні прикраси. Мої ідеї підхопили компанія «Золота Лілія» і майстерня Secret Garden. «Золота Лілія» – це взагалі ювелірна мануфактура. До повномасштабного вторгнення команда помітно розвивалася в Херсоні, а тепер вимушено працює в Одесі й у Варшаві. Коли я ще жила в Новій Каховці і займалася брендінгом, то робила для них логотип, і так ми познайомилися. Звісно, це не маленькі ремісники, яких я в першу чергу запрошую до співпраці. Але мені хотілося підтримати компанію як переселенців.
Від творців «Золотої Лілії» у колекції – моносережка «Змія» у золоті та сріблі. Цей образ, до речі, є й у трипільців, й у скіфів. Просто у трипільців змія більш стилізована. Її як символ гнучкості та мудрості малювали на глечиках у вигляді знаку безкінечності. А от у скіфів змія – уроборос – має вигляд кільця.
Є ще кулон «Бичок» – вже від Secret Garden. Ну це я так кажу «бичок». А взагалі-то у трипільців був віл, або велес, відомий із пізнішої культури. Що цікаво: у трипільців була і жіноча сакральна постать - Богиня-Матір, і чоловіча - Бик, Телець. У них навіть над входом у храми висіли роги.
Я давно слідкую за Secret Garden в інстаграмі. Мені сподобалися їхні авторські вироби, і на пропозицію співпраці вони погодилися зробити декілька виробів - підвіси бичок, грифон і уроборос.
Ще працюємо з компанією яку нам пощастило знайти нещодавно у Вінниці - Exclusive Jewellery. Пощастило тому, що засновник Денис швидко зрозумів що я хочу і готовий був іти на любі експерименти, за що не бралися інші. Вони досить швидко зробили нас декілька виробів за нашими ескізами - пусети Дерево життя (пусети), підвіс-репліку Трипільська богиня та репліку скіфського оленя, якого ви точно впізнаєте, якщо колись бачили скіфські наряди - він як нашивка прикрашав шапку.
Ремісники дуже різні. Одні відкриті до експериментів. Інші працюють з готовим набором варіантів. Але всі вони унікальні – тим і захоплюють.
Стартувати непросто. Я ж уся така натхненна, хочу все й одразу. А виробники за мною не встигають – у них немає часу, мало зараз спеціалістів. Я, наприклад, планувала до кінця листопада зробити 24 ювелірних вироби, але виявилося, що виробництво одного виробу може тривати від двох до п’яти місяців. Тому працюємо повільно, але впевнено.
Про мову, якою говорить глина
Окрема історія – кераміка. Це особливий простір для творчості. Та і майстрів талановитих пощастило швидко знайти. Я задавала керамістам теми, а вони вже інтерпретували їх через власне бачення. Ніяким чином не обмежувала виробників. Навпаки, спонукала працювати максимально творчо. У них це добре виходить.
Керамісти створюють практичні речі – переважно, посуд. От Поліна Борзакова з Одеси зробила вазу та чаші-піали на чотирьох ніжках. Це бренд KAPSI. Окремо працює Ірина Прасол з колегами у Дніпрі, бренд Кераміра. Від неї маємо багато виробів – там і розпис, і авторські техніки, і навіть є різьблені елементи. Ще один кераміст – Богдан Чабанюк, син директора Державного історико-культурного заповіднику «Трипільська культура». У Богдана я замовила серію посуду з логотипом проекту «Кентавріда», посуд створений за допомогою гончарного кола, у більш традиційній манері, але все на чотирьох ніжках, як було у трипільців
А ще я замовляла кераміку у майстрів Черкаської спілки ремісників. Вони зробили невеличкі статуетки у вигляді трипільських бабів. Вироби вийшли репліками, тобто мінімум осучаснення: форми схожі на ті, які були 7 тисяч років назад, червона глина і молочіння. Ці майстри найбільш трепетно підійшли до роботи, бо давно вивчали культуру і відчувають відродження її значень зараз, під час війни, та вірять, що після перемоги Україна стане основою для гармонії у багатьох країнах, саме завдяки тим прадавнім віруванням та цінностям, які ми зараз підіймаємо з нашого культурного коріння.
Трипільська богиня-Праматір мала дві форми. Одна пласка, яку можна було взяти в руку, як ніж, а друга сидяча. Сидячі фігури – це сакральні символи, можна припустити, що це храмові предмети. А пласкі – більш оберегові речі, бо трипільці носили їх у руках або ховали під одягом, ближче до тіла. Ми відтворили саме сидячу фігуру, як предмет інтер’єру і, за вашої віри, оберіг. До речі, є теорія, що це був оберіг саме для рожаниць. Коли жінка вагітніла, то їй дарували таку фігурку, а коли ставав час народжувати, то фігурку ламали, типу душа вже увійшла в тіло дитини і оберіг виконав свою функцію. То все може бути байкою. Головне для нас те, що ми сколихнули цю хвилю цікавості і питань віри.
Про особливості просування сенсів і бізнес-підходи
Продаються вироби на сайті «Це Крафт». Вони отримують гонорар одразу як виконали замовлення. А ми маємо всі ці речі просувати, аби люди про них дізналися і купили. Програма підтримки митців «Кентавріда» – це, можна сказати, соціально-благодійний культурний проєкт. Я ще не знаю, як буде продаватися ювелірка, але кераміка вже у попиті - замовляємо повтори виробів вже у малому гурті. Крафтова їжа на сайті сама себе продає. А от творчість, як і будь-який продукт зі змістом, важливо правильно презентувати.
Покупцями нових колекцій ми уявляємо людей, які люблять гарні речі, – бо це в першу чергу естетика та історія. Часто люди, які шукають унікальні речі. Та ж моносережка – вона тягнеться від мочки до самого верху вуха, змія вісімкою обвиває все вухо, виглядає неймовірно круто. Таку прикрасу носитиме дуже екстравагантна людина.
Кераміку можуть замовляти салони, студії, дизайнери інтер’єрів. Кентавріда – це креативні речі, з ними цікаво працювати.
А ще хочеться, щоб колекції «Кентавріди» стали популярними серед туристів. Це можуть бути учасники міжнародних виставок, де ми представлятимемо свій продукт, і можуть бути гості, які приїжджатимуть в Україну після перемоги, вивчаючи нашу націю. У світі зараз популярний мерч – український прапор. Українці придумали мерчі з псом Патроном та «бойовими» гусями, бо нам відомий контекст. Ці сенси зараз на поверхні. Але якщо зазирнути вглиб української культури, там можна знайти фундаментальні свідчення про нас, фундамент нашої сили.
Про переваги від участі у Програмі підтримки митців
По-перше, це замовлення. Якщо ми просимо ремісників зробити щось унікальне і зробити так, як нам хочеться, то ми платимо гроші за виготовлення цих речей. Виходить, Фонд «Це Крафт» – інвестор для виробників. По-друге, майстрам не потрібно займатися промоцією себе і своїх товарів. Вони створюють – ми рекламуємо. Продаємо. І замовляємо повторно.
По суті, ми будуємо мережу ремісників, які виготовляють сучасні речі з історичним підгрунтям на потреби розвитку культури України під на наше замовлення. У цьому є підтримка творців.
А ще проєктом передбачена інформаційна компанія. Про виробників публікуються статті, пости. Одна справа, коли майстри самі про себе пишуть, а інша – коли для цього працюють журналісти. Ми розповідаємо про них на виставках. До того ж, усі творці, задіяні в проєкті, можуть брати участь у конкурсі від Револьверного фонду «Це Крафт» на реалізацію власних ідей. Зараз вони втілюють мої мрії, а потім зможуть втілити свої.
Про справжній зміст вигаданого слова «Кентавріда»
Це із раннього дитинства. Читати малою я не любила, але любила гортати книжки. У нас вдома була величезна книга про міфи Стародавньої Греції, ще були книжки про астрологію, про зірки. Спершу мені було цікаво то все роздивлятися, а потім і вивчати.
По знаку зодіаку я Стрілець. І дійсно: це один із найактивніших і найенергійніших знаків, символом якого є кентавр – істота войовнича і, разом з тим, така, що уособлює викладачів та духовних вчителів. Вже тоді мені сподобався цей образ. А коли я стала студенткою, більше зрозуміла себе і краще відчула те, чим займаюся, то почала асоціювати себе з Таврією. Тавр – це бик, або віл. Символ терпіння, порядності та працьовитості. Я народилася в рік бика, цей образ мені теж подобається. Ну і у зрілому віці знаходила підтвердження поваги до символу Бика у різних культурах.
Так ці два чоловічі символи об’єдналися в одну назву, яка тепер звучить жіночим голосом. Та й Україна, мені здається, – країна жіночої культури. «Кентавріда» стала моїм особистим підписом задовго до проекту, придумала його як псевдонім на першому курсі університету, а зараз слово набуло повноти реалізації змісту через благодійні й культурні проєкти.
Коли вигадала цю назву одразу запатентувала. Подумала, нехай собі буде – потім щось із цього зроблю. Власне, так і сталося. Коли ми з колегами створили фонд «Це Крафт» і коли навколо нас почали об’єднуватися українські ремісники, споріднені творчістю, реалізувалася ідея назвати «Кентаврідою» мистецтво осучаснювати культуру наших предків. Не своїми руками – руками інших людей. Але, можливо, так і краще.
